Екстравазація — випадкове витікання хіміотерапії

Екстравазація описує ненавмисне потрапляння внутрішньовенного розчину в периваскулярні або підшкірні тканини під час його введення. В онкології цю подію класифікують залежно від хімічних властивостей препарату: подразнюючі засоби (ірританти) спричиняють запалення, відчуття тепла та ниючий біль уздовж вени, тоді як некротизуючі засоби (везиканти) можуть викликати тяжке ушкодження клітин, утворення пухирів і некроз тканин.

Фактори, що сприяють виникненню цього стану, включають крихкість вен, рухи під час інфузії або зміщення внутрішньовенної канюлі чи голки центрального катетера. Клінічні команди дотримуються суворих протоколів безпеки інфузій, включно з частим оглядом місця введення та перевіркою зворотного току крові, щоб запобігти будь-якому підозрілому витіканню та швидко його купірувати.

Раннє виявлення екстравазації запобігає довгостроковим ускладненням з боку м'яких тканин, рубцюванню або затримкам у лікуванні раку. Хоча сучасні сестринські протоколи роблять екстравазацію рідкісним явищем, негайні дії дають лікарям змогу зупинити інфузію, аспірувати залишки препарату та ввести специфічні антидоти. Чітка обізнаність дає вам змогу повідомити про проблему в ту саму секунду, коли з'явився дискомфорт, гарантуючи вирішення незначних труднощів до розвитку серйозного ушкодження.

Екстравазація діагностується клінічно шляхом негайного візуального огляду та оцінки симптомів, а не лабораторними аналізами. Якщо витікання відбувається навколо імплантованої центральної лінії або порт-системи, можуть бути проведені рентгенологічні дослідження, такі як рентгеноскопія або контрастна венографія, для оцінки цілісності лінії та визначення ступеня виходу рідини.

Екстравазація не обмежується певним типом раку, а може виникнути під час системного внутрішньовенного введення хіміотерапії при пухлинах молочної залози, шлунково-кишкового тракту, легень, онкогематологічних та гінекологічних захворюваннях. Вона особливо небезпечна при інфузії препаратів-везикантів, таких як anthracyclines, vinca alkaloids або taxanes, незалежно від того, вводяться вони через периферичні канюлі чи пристрої центрального венозного доступу.

Лікування вимагає негайного припинення інфузії, спроби аспірації залишкової рідини та підвищеного положення кінцівки. Залежно від препарату застосовують холодні або теплі компреси. Можуть вводитися специфічні антидоти, такі як dexrazoxane при екстравазації anthracyclines або hyaluronidase для vinca alkaloids, після чого безпечно встановлюється новий судинний доступ в іншому місці.