Кахексія — синдром виснаження при раку

Кахексія визначається як системний синдром виснаження багатьох органів, зумовлений складною взаємодією між метаболізмом пухлини та імунною відповіддю організму. Вона характеризується вираженою прогресуючою втратою безжирової маси скелетних м'язів, системним запаленням, змінами в роботі нейроендокринної системи та негативним білковим і енергетичним балансом. До діагностичних критеріїв зазвичай належить ненавмисна втрата понад 5 відсотків ваги тіла за шість місяців або втрата ваги понад 2 відсотки в осіб, які вже мають низький індекс маси тіла (BMI менше 20 кг/м²) чи саркопенію.

Патофізіологія кахексії пов'язана з підвищеним рівнем прозапальних цитокінів, зокрема фактора некрозу пухлини альфа (TNF-alpha), інтерлейкіну-1 (IL-1) та інтерлейкіну-6 (IL-6). Ці сигнальні молекули змінюють гіпоталамічну регуляцію апетиту, спричиняють стійку анорексію, прискорюють розпад м'язових білків через убіквітин-протеасомний шлях і стимулюють ліполіз. Клінічний розвиток проходить три стадії: прекахексія, кахексія та рефрактерна кахексія.

Кахексія суттєво впливає на загальний стан здоров'я пацієнта та хід його лікування. Втрата скелетних м'язів знижує фізичну силу, витривалість і повсякденну незалежність, підвищуючи ризик падінь і слабкості. Крім того, виснаження м'язів погіршує переносимість хіміотерапії та променевої терапії, призводячи до зростання токсичності, необхідності знижувати дозування ліків або позапланових перерв у лікуванні. Своєчасне виявлення кахексії допомагає зберегти витривалість, покращити самопочуття та забезпечити кращу переносимість протипухлинної терапії.

Єдиного діагностичного лабораторного аналізу на кахексію не існує. Діагностика спирається на регулярне зважування, підрахунок відсотка втрати ваги з плином часу та оцінку складу тіла за допомогою КТ, біоімпедансометрії або двоенергетичної рентгенівської абсорбціометрії (DEXA). Показники крові, що свідчать про системне запалення — наприклад, підвищений C-реактивний білок (CRP) і низький рівень сироваткового альбуміну, — часто перевіряються для оцінки метаболічного стресу.

Кахексія трапляється при багатьох поширених формах раку, але вона особливо типова для пухлин підшлункової залози, шлунка, стравоходу, легень і товстої та прямої кишки, а також пухлин голови та шиї. До 80 відсотків пацієнтів із пізніми стадіями раку органів шлунково-кишкового тракту або підшлункової залози стикаються з кахексією певного ступеня протягом перебігу хвороби.

Лікування кахексії потребує мультимодального підходу, що поєднує оптимальну протипухлинну терапію для зменшення об'єму пухлини, персоналізовані консультації з харчування з використанням високобілкових пероральних поживних сумішей та помірні силові вправи за можливості. Медикаментозні опції можуть включати короткочасний прийом кортикостероїдів або прогестинів (таких як megestrol acetate) для стимуляції апетиту, а також протизапальні засоби. Нові терапевтичні підходи, спрямовані на конкретні ланки запальних реакцій, перебувають на стадії активних клінічних досліджень.