Лімфедема — набряк через застій лімфи

Лімфедема розвивається тоді, коли система відтоку лімфи анатомічно порушена або механічно перевантажена, через що рідина не може повертатися у венозне русло. У міру накопичення міжклітинної рідини запускається місцеве запалення тканин, гіпертрофія жирових клітин і поступовий фіброз сполучної тканини в підшкірному шарі.

В онкологічних пацієнтів вторинна лімфедема найчастіше вражає кінцівки, хоча може розвиватися також у ділянці грудної стінки, молочної залози, голови, шиї чи зовнішніх статевих органів — залежно від зони втручання. Без лікування в ураженій ділянці може прогресувати ущільнення тканин, потовщення шкіри та підвищуватися схильність до рецидивуючих бактеріальних інфекцій, таких як бешиха або целюліт.

Лімфедема помітно впливає на тривалу якість життя, фізичний комфорт і психологічне самопочуття після успішного лікування раку. Якщо її не контролювати, хронічний набряк може обмежувати рухливість суглобів, порушувати дрібну моторику та викликати постійний дискомфорт. Окрім того, застійна лімфатична рідина є ідеальним середовищем для швидкого поширення бактеріальних інфекцій шкіри. Завчасний моніторинг дає змогу розпочати консервативне лікування до виникнення незворотного фіброзу тканин, допомагаючи людині вести активне та незалежне життя.

Діагностика ґрунтується переважно на клінічному анамнезі та об'єктивних вимірюваннях кінцівок, таких як сантиметрова стрічка, вимірювання об'єму витісненої води або перометрія. Усе частіше використовують біоімпедансну спектроскопію (BIS), яка здатна вловлювати мікроскопічні субклінічні зміни об'єму рідини ще до появи видимого набряку. Якщо необхідна функціональна візуалізація пошкоджених проток, лімфографія з індоціаніном зеленим (ICG) або радіонуклідна лімфосцинтиграфія забезпечують спостереження за рухом лімфи в реальному часі.

Найчастіше про лімфедему говорять як про ускладнення лікування раку молочної залози після видалення пахвових вузлів або регіонарного опромінення. Проте вона також нерідко зустрічається при гінекологічних пухлинах (рак шийки матки, вульви та ендометрія) та урологічних пухлинах, зокрема раку статевого члена, яєчка та простати. Вона може розвиватися у людей, які проходили лікування з приводу меланоми шкіри нижніх кінцівок, а також після інтенсивної терапії поширеного раку голови та шиї.

Лікування лімфедеми спрямоване на дренажні та протинабрякові заходи, а не на медикаментозне лікування. «Золотим стандартом» є комплексна протинабрякова терапія (CDT), яка поєднує мануальний лімфодренаж, багатошарове компресійне бандужування, спеціальні лікувальні вправи та ретельну гігієну шкіри. У стійких до лікування випадках у спеціалізованих центрах можуть розглядатися хірургічні методики, такі як лімфовенозний анастомоз або пересадка васкуляризованих лімфатичних вузлів для відновлення природного відтоку.