Неоад'ювантна терапія — Лікування перед хірургічною операцією

В історичній практиці лікування раку хірургічне видалення пухлини було першим терапевтичним кроком, після якого за потреби призначалася післяопераційна (ад'ювантна) терапія. На противагу цьому, неоад'ювантна терапія свідомо виносить системне або локальне лікування на етап перед операцією. Цю стратегію застосовують у пацієнтів із місцево-поширеними неметастатичними пухлинами, повне видалення яких технічно знаходиться на межі можливостей або вимагатиме травматичних і дуже великих операцій, якщо виконувати їх відразу.

Проведення терапії на першому етапі дозволяє ефективно доставити ліки завдяки неушкодженим судинам навколо ще не зачепленого пухлинного ложа. Надалі патоморфологи досліджують видалений під час операції зразок, щоб визначити обсяг залишкової життєздатної пухлинної тканини. У найкращих випадках неоад'ювантні схеми досягають «патологічної повної відповіді» (pCR), тобто повної відсутності життєздатних клітин інвазивного раку при мікроскопічному дослідженні, що часто корелює з покращенням показників довготривалого виживання.

Неоад'ювантна терапія докорінно впливає на можливість виконання операції та на загальні результати лікування. Зменшуючи великі пухлини, вона перетворює раніше неоперабельні новоутворення на резектабельні та дає змогу виконувати органозберігаючі операції, знижуючи хірургічну травматичність і скорочуючи період відновлення. Що вкрай важливо, вона на ранньому етапі діє на невидимі мікрометастази по всьому тілу. Спостереження за тим, як зменшується первинна пухлина, забезпечує біологічний зворотний зв'язок у реальному часі: якщо під час операції виявляється значна залишкова пухлина, онкологи можуть перейти на альтернативні, більш дієві післяопераційні схеми, щоб запобігти рецидиву.

Перед початком неоад'ювантної терапії повне стадіювання за допомогою КТ, МРТ або ПЕТ дозволяє встановити вихідні розміри пухлини. Трепан-біопсія забезпечує отримання матеріалу для гістопатологічного визначення типу пухлини та аналізу біомаркерів, зокрема HER2, гормональних рецепторів або експресії PD-L1. Проміжне обстеження оцінює динаміку зменшення пухлини під час лікування, а патоморфологічне дослідження після операції оцінює патологічну відповідь за шкалами, подібними до оцінки резидуального пухлинного навантаження (RCB).

Неоад'ювантна терапія є стандартом при ранніх стадіях HER2-позитивного та потрійного негативного раку молочної залози для зменшення стадії пухлини з метою виконання органозберігаючої операції. Вона широко застосовується при місцево-поширеному раку прямої кишки, м'язово-інвазивному раку сечового міхура, раку стравоходу та недрібноклітинному раку легень. Її також використовують при саркомах м'яких тканин, пухлинах голови та шиї, а також місцево-поширеній аденокарциномі шлунка.

Неоад'ювантне лікування безпосередньо впливає на мультидисциплінарне планування операції. Якщо пухлина демонструє повну патологічну відповідь, обсяг післяопераційної ад'ювантної терапії може бути оптимізований. Навпаки, якщо при гістологічному дослідженні видалених тканин зберігається життєздатна залишкова пухлина, тактика лікування змінюється: пацієнти можуть отримувати додаткові ад'ювантні препарати, такі як кон'югати антитіло-препарат (наприклад, trastuzumab emtansine при раку молочної залози) або пероральні фторпіримідини, спеціально призначені для подолання резистентності пухлини.