Нефротоксичність — ураження нирок унаслідок протипухлинного лікування

Нефротоксичність визначається як токсичний або несприятливий вплив хімічних речовин, ліків або агентів навколишнього середовища на структуру та функцію нирок. Нирки особливо вразливі до токсичного ураження, оскільки вони отримують близько двадцяти відсотків серцевого викиду у стані спокою та концентрують профільтровані токсини в ниркових канальцях та інтерстиції під час процесу фільтрації.

У контексті лікування раку нефротоксичність може проявлятися кількома різними патологічними станами. До них належать гострий тубулярний некроз, інтерстиціальний нефрит, ураження клубочків або мікросудинні пошкодження. Це може призвести до раптового зниження швидкості клубочкової фільтрації, порушення електролітного балансу, розладу регуляції рідини, а у важких випадках — до гострого пошкодження нирок або незворотної хронічної хвороби нирок, що вимагає тривалого лікування.

Захист здоров'я нирок життєво необхідний, оскільки здорові нирки дозволяють організму ефективно переробляти та виводити онкологічні препарати. У разі розвитку нефротоксичності концентрація ліків у крові може накопичуватися, підвищуючи ризик інших важких побічних ефектів. Крім того, порушення функції нирок може змусити онкологів призупинити терапію, знизити дози або перейти на альтернативні ліки, які можуть бути менш вивченими. Завчасний контроль допомагає зберегти як ефективність терапії раку, так і здоров'я нирок на довгі роки.

Стан нирок відстежують за допомогою рутинних біомаркерів крові та сечі. Основні аналізи крові включають рівень сироваткового креатиніну та азоту сечовини крові, а також оцінку розрахункової швидкості клубочкової фільтрації. Загальний аналіз сечі дозволяє оцінити протеїнурію, гематурію або втрату електролітів. Коли планується терапія високого ризику, можуть застосовуватися більш чутливі кліренсові тести або специфічні білкові маркери, такі як цистатин C, для точнішої оцінки функції нирок.

Нефротоксичність може виникати під час лікування багатьох видів раку. Вона часто спостерігається у пацієнтів, які отримують хіміотерапію на основі платини з приводу раку яєчка, яєчників, легень або пухлин голови та шиї. Це також важливий фактор ризику при гематологічних злоякісних захворюваннях, таких як множинна мієлома, гострий лейкоз і лімфома, де як білки, пов'язані з самою хворобою, так і схеми терапії (зокрема бісфосфонати чи препарати для підготовки до трансплантації стовбурових клітин) можуть перевантажувати нирковий кліренс.

До засобів, які часто пов'язують із нефротоксичністю, належать cisplatin, високодозовий methotrexate, ifosfamide, а також деякі таргетні препарати та інгібітори імунних контрольних точок. Щоб запобігти пошкодженню, медична команда проводить інтенсивну внутрішньовенну гідратацію до та після інфузій препаратів, коригує дозування відповідно до показників ниркового кліренсу та уникає одночасного застосування інших ліків, що перевантажують нирки. Якщо пошкодження все ж виникає, лікування можуть призупинити або змінити до стабілізації ниркових показників.