Цитогенетика — Аналіз хромосом при раку

Цитогенетика передбачає мікроскопічний та молекулярний аналіз хромосом, виділених із клітин у процесі поділу. У пухлинних тканинах набуті геномні порушення часто виводять із ладу нормальні шляхи регуляції клітинного росту. Оцінюючи каріотип — повний набір парних хромосом — патологи та генетики можуть виявити масштабні структурні порушення та числові аномалії (анеуплоїдію), притаманні певним видам раку.

Сучасна діагностична цитогенетика спирається на кілька взаємодоповнюючих методів, включаючи стандартне каріотипування з G-диференційним забарвленням, флуоресцентну гібридизацію in situ (FISH) та порівняльну геномну гібридизацію (CGH). Ці дослідження дозволяють клініцистам точно визначити специфічні генетичні перебудови, встановлюючи чіткі підтипи захворювання, що безпосередньо впливає на оцінку ризику та вибір цільової таргетної терапії.

Результати цитогенетичних досліджень мають вирішальне значення для сучасної прецизійної онкології. Вони часто показують, чи є пухлина агресивною і швидкоростучою, чи розвивається повільно, що допомагає лікарям віднести пацієнта до групи стандартного або високого ризику. Крім того, виявлення специфічних хромосомних перебудов дозволяє онкологам призначати ліки, націлені на конкретні дефекти, захищаючи людину від недієвих методів лікування та допомагаючи відстежувати залишкову хворобу з часом.

Цитогенетичне дослідження проводиться на свіжих тканинах, аспіратах кісткового мозку або зразках крові, що містять клітини, які активно діляться. Стандартне каріотипування дозволяє побачити інтактні метафазні хромосоми за допомогою світлової мікроскопії. Флуоресцентна гібридизація in situ (FISH) використовує флуоресцентні зонди, які зв'язуються зі специфічними послідовностями ДНК, що дозволяє виявляти транслокації (наприклад, злиття *BCR-ABL1*) або ампліфікації генів, таких як *ERBB2* (HER2), навіть у клітинах, які не діляться.

Цитогенетика відіграє незамінну роль при гематологічних злоякісних пухлинах, включаючи гострий мієлоїдний лейкоз (AML), хронічний мієлоїдний лейкоз (CML), гострий лімфобластний лейкоз (ALL), мієлодиспластичні синдроми та множинну мієлому. Вона також дедалі частіше використовується при солідних пухлинах, зокрема саркомах м'яких тканин (таких як саркома Юїнга та синовіальна саркома), нейробластомі та деяких пухлинах центральної нервової системи.

Хромосомні знахідки безпосередньо визначають вибір лікарських засобів. Класичним прикладом є філадельфійська хромосома [t(9;22)], яка утворює злитий ген *BCR-ABL1* при CML, що лікується інгібіторами тирозинкінази, такими як imatinib. При гострому промієлоцитарному лейкозі транслокація t(15;17) добре відповідає на таргетну терапію препаратами all-trans retinoic acid (ATRA) та arsenic trioxide. Цитогенетичний ризик також визначає, чи потребує пацієнт алогенної трансплантації стовбурових клітин.