Дисплазія — аномальний передраковий ріст клітин

Під час мікроскопічного дослідження дисплазія характеризується зміною розміру, форми клітин та порушенням архітектури тканинного шару в межах епітелію. Патоморфологи оцінюють конкретні морфологічні ознаки, зокрема клітинний плеоморфізм, збільшення ядерно-цитоплазматичного співвідношення, гіперхроматоз ядер та зростання кількості атипових фігур мітозу.

За ступенем вираженості дисплазію поділяють на легку, помірну та тяжку (або низького та високого ступеня). На відміну від злоякісних інвазивних новоутворень, диспластичні клітини не руйнують базальну мембрану і не проростають у підлеглу строму. Легка дисплазія здатна самостійно зникати після усунення провокуючого фактора, проте тяжка дисплазія несе значний ризик трансформації в карциному in situ або інвазивну пухлину, якщо вчасно не вжити заходів.

Виявлення дисплазії відкриває чудове «вікно можливостей» для профілактики онкологічних захворювань. Оскільки вона здебільшого не викликає жодних симптомів, її зазвичай знаходять під час регулярних скринінгів, таких як цитологічні мазки шийки матки або колоноскопія. Розуміння ступеня дисплазії допомагає пацієнтові разом із лікарем обрати найкращу тактику: активне спостереження з регулярним контролем чи проведення малоінвазивної процедури з видалення або абляції зміненої ділянки. Своєчасне лікування дисплазії високого ступеня фактично зводить нанівець ризик її переродження в інвазивну, небезпечну для життя пухлину.

Дисплазію діагностують за допомогою патогістологічного або цитологічного дослідження. Поширені методи включають цитологію шийки матки (ПАП-тест), біопсію під час кольпоскопії, біопсію поліпів під час колоноскопії та ендоскопічну біопсію слизової оболонки. Одночасно з біопсією можуть проводитися аналізи на вірус папіломи людини (HPV) високого онкогенного ризику або Helicobacter pylori для виявлення першопричини змін.

Дисплазія може виникати в різних епітеліальних тканинах по всьому організму. Найчастіше її діагностують у шийці матки (цервікальна інтраепітеліальна неоплазія), товстій та прямій кишці (диспластичні поліпи), стравоході (стравохід Барретта з дисплазією), ротовій порожнині, шлунку та шкірі (актинічний кератоз).

План дій залежить від ступеня дисплазії та ураженого органа. Легка дисплазія часто потребує лише регулярного спостереження, щоб перевірити, чи не зникнуть зміни самостійно. Дисплазія високого ступеня зазвичай вимагає локального втручання — наприклад, петльової електроексцизії (LEEP) шийки матки, ендоскопічної резекції слизової оболонки (EMR) у травному тракті або кріодеструкції, що позбавляє необхідності виконувати великі онкологічні операції.