Меланома — агресивна форма раку шкіри

Меланома виникає, коли внаслідок генетичних мутацій меланоцити починають безконтрольно розмножуватися, утворюючи пухлину. У більшості випадків меланома з'являється на ділянках шкіри, що зазнавали впливу ультрафіолетового випромінювання сонця або соляріїв, однак вона може розвиватися й на закритих від сонця зонах. До таких рідкісних форм належать акральна лентигінозна меланома на долонях, підошвах або під нігтями, меланома слизових оболонок і увеальна меланома (меланома ока).

Захворювання морфологічно класифікують за глибиною інвазії, наявністю мікроскопічного виразкування та мітотичною активністю. Товщина за Бреслоу, яка вимірює глибину пухлини в міліметрах, є ключовим прогностичним чинником. Коли злоякісні клітини проникають у глибокі шари дерми, вони отримують доступ до лімфатичних і кровоносних судин, що багаторазово підвищує ризик метастазування в регіонарні лімфовузли та віддалені органи.

Діагноз меланоми потребує негайних і точних медичних дій, оскільки товщина пухлини безпосередньо впливає на прогноз. Розуміння стадії меланоми допомагає лікарям визначити, чи потрібна біопсія сторожового лімфатичного вузла та чи дозволить профілактична ад'ювантна терапія знизити ризик рецидиву. Лікування меланоми за останні роки зробило величезний крок уперед: пацієнтам із групами високого ризику або поширеною хворобою тепер доступні сучасні таргетні препарати та імунотерапія. Знання точного діагнозу дає змогу тісно співпрацювати з дерматологами, хірургами-онкологами та онкологами-терапевтами для вибору найбільш ефективного індивідуального плану лікування.

Діагностика меланоми здійснюється за допомогою ексцизійної біопсії шкіри та наступного гістологічного дослідження під мікроскопом. До ключових патоморфологічних характеристик належать товщина за Бреслоу, наявність виразкування та чистота хірургічних країв. За наявності пухлин проміжної або значної товщини виконується біопсія сторожового лімфатичного вузла для оцінки мікропоширення. Молекулярне тестування біомаркерів визначає наявність мутацій, зокрема BRAF V600E/K, а також змін у генах NRAS, KIT та іноді експресію PD-L1. Для визначення поширеності процесу в організмі призначають візуалізаційні дослідження, такі як ПЕТ-КТ усього тіла, МРТ головного мозку або КТ із контрастуванням.

Найчастіше меланома вражає шкірні покриви, тобто є шкірною меланомою. Проте існують різні біологічні підтипи, які мають свої особливості перебігу. Меланома слизових оболонок розвивається на слизових оболонках дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи. Увеальна меланома вражає райдужку, війчасте тіло або судинну оболонку ока. Акральна лентигінозна меланома з'являється на долонях, підошвах або нігтьових ложах незалежно від впливу сонячного випромінювання й трапляється в людей із будь-яким кольором шкіри. Рідкісні форми, такі як безпігментна (амеланотична) меланома, не мають помітного кольору, через що їх іноді діагностують із запізненням.

На ранніх стадіях основним методом лікування є широке місцеве хірургічне висічення пухлини для досягнення чистих країв резекції. При III стадії або високому ризику рецидиву може рекомендуватися ад'ювантна імунотерапія (наприклад, інгібітори контрольних точок PD-1) або комбінована таргетна терапія (інгібітори BRAF та MEK). У разі метастатичної або неоперабельної меланоми стандартним підходом є системне лікування, що включає подвійну блокаду імунних контрольних точок або таргетні низькомолекулярні інгібітори. Променева терапія іноді застосовується для контролю симптомів, лікування метастазів у головному мозку або на ділянках, де неможливо виконати повне хірургічне видалення.