Плевральний випіт — накопичення рідини навколо легень

Плевра складається з двох листків серозної оболонки: вісцеральна плевра вкриває легені, а парієтальна плевра вистилає внутрішню поверхню грудної порожнини. У нормі між цими листками міститься невелика кількість змащувальної рідини, яка забезпечує плавне розправлення легень під час дихання. Плевральний випіт розвивається тоді, коли утворення рідини перевищує швидкість її всмоктування лімфатичною системою, через що рідина накопичується і стискає прилеглу тканину легені.

Якщо цей процес спричинений онкологічним захворюванням, стан називають злоякісним плевральним випотом (ЗПВ). ЗПВ виникає внаслідок метастазування ракових клітин у плевральні листки, що викликає запалення, підвищує проникність судин і порушує нормальний дренаж рідини. Крім того, випіт у хворих на рак може виникати й через непухлинні причини, включаючи застійну серцеву недостатність, виражену гіпоальбумінемію, тромбоемболію легеневої артерії або постпроменеві ускладнення, що потребує ретельної диференційної діагностики для вибору правильної тактики лікування.

Плевральний випіт суттєво погіршує повсякденний комфорт та функціональну незалежність, викликаючи виснажливу задишку та втому. Для лікарів виявлення злоякісних клітин у плевральній рідині є підтвердженням поширеної або метастатичної стадії хвороби, що докорінно змінює стадіювання, прогноз та стратегію лікування. Своєчасна допомога не лише полегшує важкі дихальні розлади, але й запобігає повторним госпіталізаціям. Контроль випоту дає змогу пацієнтам відновити фізичну активність, зберегти якість життя та залишатися достатньо міцними для безперервного продовження системного протиракового лікування.

Діагностичне обстеження зазвичай починається з рентгенографії грудної клітки, ультразвукового дослідження (УЗД) або комп'ютерної томографії (КТ) для оцінки об'єму рідини та стану легеневої тканини. Для взяття зразка рідини на лабораторний аналіз під місцевою анестезією виконують торакоцентез (плевральну пункцію), вводячи тонку голку в плевральну порожнину. Цитологічне дослідження дає змогу виявити ракові клітини у випоті. Біохімічні маркери, зокрема білок і лактатдегідрогеназа (ЛДГ), допомагають розрізнити ексудат і трансудат. Якщо цитологія є неінформативною, може бути проведена відеоасистована торакоскопічна хірургія (VATS) з біопсією плеври.

Плевральний випіт найчастіше спостерігається при первинному раку легень (як недрібноклітинному, так і дрібноклітинному) та метастатичному раку грудної залози — на ці патології припадає понад половина всіх випадків злоякісних випотів. Також він нерідко розвивається при мезотеліомі плеври, раку яєчників, раку шлунка та різних формах лімфом. Іноді злоякісний плевральний випіт стає першим клінічним проявом пухлини без виявленого первинного вогнища, яка дисемінувала в грудну порожнину.

Лікування спрямоване на полегшення симптомів та запобігання повторному скупченню рідини. Лікувальний торакоцентез забезпечує швидку евакуацію рідини. При рецидивуючих злоякісних випотах вдаються до хімічного плевродезу (введення тальку або блеоміцину для склеювання листків плеври) або встановлення постійного тунельованого плеврального катетера, який дає змогу видаляти рідину вдома. Водночас ефективна системна терапія — хіміотерапія, таргетні препарати чи імунотерапія, підібрані відповідно до первинної пухлини, — впливає на саме онкологічне захворювання, що зрештою зменшує або повністю зупиняє продукцію рідини.