B-клітинна лімфома — злоякісне новоутворення імунних B-лімфоцитів

B-клітинна лімфома розвивається, коли генетичні мутації порушують нормальні процеси дозрівання, проліферації та запрограмованої загибелі B-лімфоцитів. У нормі ці клітини захищають організм, синтезуючи захисні антитіла. Після злоякісної трансформації мутовані B-клітини уникають імунологічного контролю та безконтрольно розмножуються в лімфатичних вузлах, кістковому мозку та екстранодальних тканинах, таких як шлунково-кишковий тракт, печінка або центральна нервова система.

За патогістологічною структурою на B-клітинні лімфоми припадає приблизно 85 відсотків усіх неходжкінських лімфом; їхня класифікація базується переважно на клінічному перебігу. Індолентні підтипи, такі як фолікулярна лімфома, ростуть повільно і можуть роками протікати з мінімальними симптомами. На противагу їм, агресивні форми, такі як дифузна B-великоклітинна лімфома або лімфома Беркітта, прогресують стрімко і потребують термінового, інтенсивного системного лікування.

Знати про наявність B-клітинної лімфоми — і конкретно якого підтипу — життєво необхідно, оскільки терапевтичні стратегії кардинально відрізняються. При індолентній лімфомі може знадобитися лише активне спостереження, що вберігає від передчасного токсичного впливу ліків, тоді як агресивний підтип вимагає негайної комбінованої хіміоімунотерапії з метою повного одужання. Визначення конкретних клітинних маркерів на поверхні пухлини також скеровує вибір таргетних препаратів, надаючи вашій команді точні інструменти для знищення злоякісних клітин із максимальним збереженням здорових тканин.

Для встановлення діагнозу необхідна ексцизійна або трепан-біопсія ураженого лімфатичного вузла для гістопатологічного аналізу. Проточна цитометрія та імуногістохімія оцінюють характерні поверхневі білки, такі як CD19, CD20 та CD79a. Молекулярні дослідження та флуоресцентна гібридизація in situ виявляють критично важливі перебудови генів, зокрема BCL2, BCL6 та MYC. Стадіювання включає ПЕТ-КТ і в окремих випадках оцінку стану кісткового мозку.

Цей термін позначає основну категорію неходжкінських лімфом. До відомих агресивних форм належать дифузна B-великоклітинна лімфома, лімфома з клітин мантійної зони та лімфома Беркітта. Серед основних індолентних форм — фолікулярна лімфома, лімфома маргінальної зони та хронічний лімфоцитарний лейкоз / лімфома з малих лімфоцитів. Первинна лімфома центральної нервової системи є ще одним специфічним B-клітинним злоякісним новоутворенням.

Лікування зазвичай включає моноклональні антитіла, націлені на поверхневі антигени B-клітин — передусім анти-CD20 препарати, такі як rituximab, у поєднанні зі схемами хімієтерапії, наприклад CHOP. При прогресуючому або резистентному перебігу можуть використовуватися таргетні низькомолекулярні сполуки, зокрема інгібітори BTK, біспецифічні антитіла або CAR T-клітинна терапія. Променеву терапію часто застосовують при локальних ураженнях або для полегшення симптомів.