Бластна клітина — незрілий попередник клітин крові

Під час нормального кровотворення гемопоетичні стовбурові клітини в кістковому мозку диференціюються в незрілі клітини-попередники — бласти. Вони поділяються на мієлобласти, які дають початок гранулоцитам і моноцитам, та лімфобласти, що розвиваються у B-, T- та природні кілерні лімфоцити. У здоровому кістковому мозку бласти становлять суворо контрольовану, перехідну популяцію — не більше п'яти відсотків ядровмісних клітин, які швидко діляться та дозрівають перед виходом у судинне русло.

При гострих лейкозах та споріднених розладах генетичні й епігенетичні мутації спричиняють зупинку диференціювання поряд із неконтрольованим поділом. Як наслідок, незрілі бластні клітини безперервно розмножуються, не дозріваючи до функціональних елементів крові. Ці лейкозні бласти витісняють нормальні клітини кісткового мозку, пригнічують кровотворення та виходять у периферичний кровообіг, що призводить до цитопеній та інфільтрації тканин.

Виявлення та кількісна оцінка бластних клітин мають вирішальне діагностичне та прогностичне значення. Визначення походження бластів (із мієлоїдного чи лімфоїдного паростка) встановлює точний підтип гострого лейкозу, від якого залежить негайний вибір схеми лікування. Контроль відсотка бластів під час і після терапії дозволяє гематологам оцінити відповідь на лікування, підтвердити настання ремісії, виявити мінімальну залишкову хворобу та своєчасно прийняти рішення щодо трансплантації стовбурових клітин або зміни терапевтичної тактики.

Бластні клітини виявляють у мазках периферичної крові та аспіратах кісткового мозку за допомогою світлової мікроскопії. Проточна цитометрія та імунофенотипування визначають специфічні поверхневі маркери диференціювання (CD) для встановлення лінійного походження клітин. Цитогенетичні дослідження, флуоресцентна гібридизація in situ (FISH) та секвенування нового покоління виявляють молекулярні мутації, необхідні для точної стратифікації ризику.

Бластні клітини є ключовим показником у діагностиці та лікуванні гострого мієлоїдного лейкозу (AML) і гострого лімфобластного лейкозу (ALL). Їх також оцінюють при мієлодиспластичних синдромах (MDS), хронічному мієлоїдному лейкозі (CML) у фазі бластного кризу та прогресуючих мієлопроліферативних новоутвореннях, де зростання кількості бластів вказує на загрозу трансформації в агресивний гострий лейкоз.

Високий відсоток бластів вимагає негайного початку терапії — зазвичай індукційної хіміотерапії, спрямованої на очищення кісткового мозку від бластів та досягнення морфологічної ремісії (менше п'яти відсотків бластних клітин). Сучасні таргетні препарати, такі як інгібітори FLT3, IDH1/2 або BCL-2, а також алогенна трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин підбираються на основі молекулярного та генетичного профілю бластів.