Реакція «трансплантат проти господаря» — ускладнення після трансплантації

Реакція «трансплантат проти господаря» виникає після алогенної трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин, коли донорська імунна система приживається в організмі реципієнта. Основним рушієм цього стану є активація зрілих донорських Т-лімфоцитів, які розпізнають людські лейкоцитарні антигени (HLA) та мінорні антигени гістосумісності господаря як чужорідні, що запускає масштабне імуноопосередковане руйнування тканин.

РТПГ традиційно поділяють на гостру та хронічну форми залежно від клінічної картини, часу виникнення та імунопатології. Гостра РТПГ зазвичай розвивається в перші місяці після трансплантації, переважно вражаючи епітеліальні поверхні шкіри, шлунково-кишкового тракту та печінки. Хронічна РТПГ може виникати пізніше і проявляється як мультисистемний стан, подібний до автоімунного розладу, що характеризується фіброзом, склерозом тканин та дисфункцією багатьох органів, включаючи слизову оболонку ротової порожнини, очі, легені та нервово-м'язові структури.

Для пацієнтів після трансплантації РТПГ є палицею з двома кінцями, що потребує ретельного клінічного контролю. Легкі форми РТПГ можуть бути корисними, оскільки донорські імунні клітини також атакують залишкові клітини лейкозу або лімфоми, знижуючи ризик рецидиву. Проте тяжка або неконтрольована РТПГ може призвести до органної недостатності, вторинних інфекцій та тривалих проблем зі здоров'ям. Уважне спостереження за появою симптомів (таких як незрозуміле почервоніння шкіри, спазми в кишківнику, жовтяниця або сухість слизових оболонок) дозволяє лікарям вчасно призначити імуносупресивну терапію, зменшуючи пошкодження тканин і водночас зберігаючи лікувальну користь алогенного трансплантата.

Діагностика є переважно клінічною і підтверджується прицільними дослідженнями. Лікарі оцінюють сумісність донора та реципієнта за системою HLA перед трансплантацією за допомогою генетичного типування високої роздільної здатності. Після трансплантації біопсія тканин (наприклад, панч-біопсія шкіри, ендоскопічна біопсія шлунка чи товстої кишки або біопсія печінки) гістологічно підтверджує РТПГ. Аналізи крові, включаючи печінкові проби (рівень білірубіну та лужної фосфатази) і розгорнутий аналіз крові, допомагають відстежувати системні прояви, запалення органів і загальне відновлення.

РТПГ розвивається майже виключно у людей, які перенесли алогенну трансплантацію стовбурових клітин або кісткового мозку. Це інтенсивне лікування переважно застосовується при онкогематологічних захворюваннях, зокрема гострому мієлоїдному лейкозі (AML), гострому лімфобластному лейкозі (ALL), хронічному мієлоїдному лейкозі (CML), мієлодиспластичних синдромах (MDS) та тяжких формах мієлофіброзу. Вона також трапляється в осіб, які отримують донорські трансплантати при рефрактерній неходжкінській лімфомі, лімфомі Ходжкіна та деяких тяжких незлоякісних синдромах недостатності кісткового мозку.

Профілактика та лікування РТПГ передбачають прицільну імуносупресію. Профілактичні схеми часто поєднують інгібітори кальциневрину (такі як tacrolimus або ciclosporin) з methotrexate або mycophenolate mofetil. У разі розвитку гострої або хронічної РТПГ стандартом першої лінії є терапія високими дозами кортикостероїдів. У випадках, стійких до стероїдів, застосовують таргетні препарати, включаючи інгібітори янус-кіназ (JAK), як-от ruxolitinib, інгібітори BTK (наприклад, ibrutinib) або екстракорпоральний фотоферез, щоб пригнітити активність донорських Т-клітин і водночас контролювати ризик інфекцій.