Лімфаденопатія — збільшення лімфатичних вузлів

Лімфаденопатія описує стан, коли лімфатичні вузли перевищують нормальні фізіологічні розміри — як правило, понад один сантиметр у діаметрі, хоча ці межі різняться залежно від частини тіла. Збільшення відбувається тоді, коли всередину надходить велика кількість імунних клітин для боротьби з антигеном або коли всередині капсули вузла починають розмножуватися патологічні клітини.

В онкологічній практиці цей стан може виникати через первинні пухлини лімфоїдної тканини, такі як лімфоми, або через метастатичні відсіви віддалених епітеліальних пухлин. Лікарі оцінюють, чи є збільшення локалізованим (в одній анатомічній зоні), чи генералізованим (охоплює кілька ділянок), а також звертають увагу на щільність, болючість і рухливість вузла відносно сусідніх тканин.

Своєчасне розпізнавання та обстеження лімфаденопатії гарантує, що серйозні захворювання буде діагностовано без зайвих зволікань. Фізичні властивості збільшеного вузла дають лікарю важливі підказки: м'які та болючі вузли зазвичай свідчать про тимчасову інфекцію, тоді як тверді, безболісні або спаяні з тканинами вузли вимагають негайної візуалізації та біопсії. Для людей, які вже лікуються від раку, поява лімфаденопатії може стати вирішальним свідченням відповіді на лікування, прогресування хвороби чи регіонарного рецидиву, що спонукає вчасно змінити терапевтичну стратегію.

Обстеження починається з фізикального огляду та пальпації, після чого проводять візуалізацію: ультразвукове дослідження високої роздільної здатності, КТ або ПЕТ-КТ усього тіла для оцінки глибоких груп вузлів. За підозри на онкологічний процес остаточний діагноз встановлюють лише за допомогою забору зразка тканини. Це роблять за допомогою тонкоголкової аспіраційної біопсії (FNA) для цитологічного аналізу або, що є кращим варіантом, трепан-біопсії чи ексцизійної біопсії, які зберігають структуру лімфовузла для гістологічного, цитогенетичного та проточного цитометричного аналізів.

Лімфаденопатія є провідним першим проявом онкогематологічних захворювань, зокрема лімфоми Годжкіна, неходжкінських лімфом і різноманітних форм лімфолейкозу. Вона також часто супроводжує метастазування солідних пухлин. Наприклад, безболісне збільшення надключичних вузлів може вказувати на поширення раку шлунка, легенів або стравоходу. Так само аденопатія тазових і заочеревинних вузлів нерідко виникає при злоякісних новоутвореннях жіночої статевої системи, раку яєчка, колоректальному раку та раку передміхурової залози.

Оскільки лімфаденопатія є клінічним симптомом, а не окремим діагнозом, тактика дій повністю залежить від першопричини. Якщо процес доброякісний, достатньо заспокоїти пацієнта та спостерігати за його станом. Якщо ж виявлено злоякісну пухлину, визначення точного гістологічного типу напряму визначає призначення системного лікування, такого як імунохіміотерапія або таргетні низькомолекулярні інгібітори. Поля опромінення або плани хірургічного втручання також можуть бути змінені для адекватного лікування уражених регіонарних лімфовузлів.