Стадіювання — визначення поширеності раку

Стадіювання раку дозволяє оцінити анатомічні межі пухлини за допомогою фізикального огляду, діагностичної візуалізації, лабораторних аналізів, а також даних хірургічного втручання або гістологічного дослідження. Загальновизнаним світовим стандартом для солідних пухлин є система TNM, яку підтримують Union for International Cancer Control (UICC) та American Joint Committee on Cancer (AJCC).

У цій системі компонент «T» описує розмір і глибину локального проростання первинної пухлини, «N» відображає наявність та ступінь ураження регіонарних лімфатичних вузлів, а «M» вказує на наявність або відсутність віддалених метастазів. Ці позначення згодом групують у загальні клінічні або патоморфологічні стадії, які зазвичай позначають від стадії 0 (carcinoma in situ) до стадії IV (поширене метастатичне захворювання).

Точне стадіювання є фундаментальною основою кожного етапу ведення онкологічного пацієнта. Воно визначає, чи показані локальні методи з радикальною метою, такі як хірургічне втручання та дистанційна променева терапія, чи пріоритет слід надати системному лікуванню. Стадіювання також забезпечує надійну прогностичну інформацію, визначає критерії участі в клінічних дослідженнях і задає чітку вихідну точку, за якою надалі оцінюватимуть відповідь на терапію та здійснюватимуть нагляд після лікування.

Для стадіювання застосовують анатомічну та функціональну візуалізацію (КТ, ПЕТ-КТ, МРТ, УЗД, сцинтиграфію кісток), ендоскопічні методи та лабораторні дослідження. Біопсія сторожових лімфовузлів або підозрілих віддалених ділянок дозволяє підтвердити поширення хвороби. Сучасні системи стадіювання також враховують біологічні маркери, такі як статус гормональних рецепторів, HER2, ступінь диференціювання пухлини та рівень PSA.

Стадіювання проводиться практично при всіх солідних злоякісних пухлинах, включаючи рак молочної залози, товстої та прямої кишок, передміхурової залози, недрібноклітинний рак легень, рак шлунка та шийки матки. Онкогематологічні захворювання, такі як лімфома Годжкіна та неходжкінські лімфоми, використовують модифіковані класифікації (наприклад, системи Lugano або Ann Arbor) замість TNM.

Стадія безпосередньо спрямовує клінічну тактику. Ранні стадії раку (I–II стадії) часто лікують локальними методами радикальної спрямованості за допомогою хірургії або променевої терапії, іноді з додаванням ад'ювантного лікування. Місцевопоширені пухлини (III стадія) здебільшого потребують комбінованого мультимодального підходу, тоді як при IV стадії основні зусилля зосереджені на системній терапії для стримування пухлинного процесу та збереження тривалості й якості життя.