Брахітерапія — внутрішня променева терапія

Брахітерапія, яку іноді називають контактною променевою терапією закритими джерелами, полягає у введенні радіоактивних ізотопів, укладених у захисні капсули, дроти, зерна (мікрогранули) або стрічки, безпосередньо в пухлинну тканину або поруч із нею. Лікування класифікують за технікою розміщення: інтерстиціальна (внутрішньотканинна) брахітерапія передбачає введення джерел безпосередньо в тканини, наприклад у передміхурову залозу, тоді як інтракавітарна (внутрішньопорожнинна) брахітерапія розміщує їх у природних порожнинах тіла, таких як шийка або порожнина матки. Вона також може накладатися на поверхню тканин за допомогою спеціальних аплікаторів або пластин.

Методи додатково поділяють за потужністю дози, що підводиться. Низькопотужна (LDR) брахітерапія забезпечує безперервне, м'яке опромінення протягом кількох днів або постійно за рахунок імплантованих зерен. На противагу цьому, високопотужна (HDR) брахітерапія доставляє концентровані дози через тимчасові аплікатори під час кількох коротких амбулаторних сеансів тривалістю лише кілька хвилин кожен. Обидва підходи дозволяють радіаційним онкологам безпечно збільшувати дозу на пухлину понад межі, дозволені стандартною дистанційною променевою терапією.

Брахітерапія відіграє ключову роль у лікуванні раку, оскільки забезпечує ефективний баланс між знищенням злоякісної тканини та збереженням життєво важливих функцій органів. Для пухлин, розташованих поблизу чутливих структур, таких як сечовий міхур або кишківник, застосування лише дистанційного опромінення іноді може викликати небажані довготривалі побічні ефекти. Брахітерапія дозволяє доставити вищу терапевтичну дозу безпосередньо до цільового вогнища. Пацієнти часто мають коротші загальні курси лікування, швидший період відновлення та менший ризик хронічних ускладнень, зберігаючи якість життя як під час, так і після терапії.

Перед проведенням брахітерапії обов'язковою є детальна візуалізація для точного визначення меж пухлини та навколишньої анатомії. Магнітно-резонансна томографія (МРТ), комп'ютерна томографія (КТ) та трансректальне ультразвукове дослідження (TRUS) рутинно використовуються для прецизійного комп'ютерного планування лікування. Патоморфологічна градація, така як показник за шкалою Gleason при раку передміхурової залози, та клінічне стадіювання визначають відповідність пацієнта критеріям лікування. Хоча брахітерапія сама по собі не є біомаркером, пухлини проходять рутинне гістологічне підтвердження та молекулярне профілювання для перевірки доцільності локальної променевої терапії.

Брахітерапію найчастіше застосовують у лікуванні раку передміхурової залози, раку шийки матки та раку тіла матки (ендометрія). Вона також є визнаним методом лікування раку молочної залози на ранніх стадіях після лампектомії, пухлин голови та шиї, сарком м'яких тканин, раку піхви та деяких новоутворень ока, таких як меланома судинної оболонки. При раку шийки матки брахітерапія вважається обов'язковим компонентом радикального лікування поряд із хіміопроменевою терапією.

Брахітерапія застосовується або як самостійний радикальний метод, або в комбінації з дистанційною променевою терапією, хіміотерапією чи хірургічним втручанням. При раку передміхурової залози її можна використовувати як монотерапію при низькому ризику або як підсилювальний компонент («буст») у поєднанні з дистанційним опроміненням і гормональною терапією при проміжному чи високому ризику. При гінекологічних злоякісних новоутвореннях вона зазвичай слідує за одночасною хіміопроменевою терапією. Побічні ефекти здебільшого локальні й тимчасові, зазвичай проявляючись прискореним сечовипусканням, подразненням кишківника або дискомфортом у ділянці таза.