Мієлосупресія — Зниження активності кісткового мозку

Тканина кісткового мозку містить гемопоетичні стовбурові клітини, що швидко діляться та постійно поповнюють запаси периферичної крові. Багато традиційних цитотоксичних методів лікування, включаючи системну хіміотерапію та масштабну променеву терапію, діють шляхом недиференційованого пошкодження всіх клітин, що швидко розмножуються. Як наслідок, ці види терапії ненавмисно знищують клітини-попередники в кістковому мозку, спричиняючи значне тимчасове гальмування процесу кровотворення.

Мієлосупресія проявляється за трьома основними клітинними лініями, окремо або одночасно. Анемія являє собою дефіцит еритроцитів, що знижує насичення організму киснем. Лейкопенія, особливо нейтропенія, означає падіння кількості білих клітин крові, що послаблює імунний захист і підвищує сприйнятливість до тяжких системних інфекцій. Нарешті, тромбоцитопенія позначає нестачу циркулюючих тромбоцитів, що підвищує ризик спонтанних крововиливів, кровоточивості слизових оболонок і легкого утворення синців.

Мієлосупресія належить до найбільш клінічно значущих і потенційно небезпечних побічних ефектів протипухлинної терапії. Тяжка нейтропенія може призвести до того, що легка бактеріальна інфекція швидко переросте в небезпечний для життя сепсис, який вимагатиме негайної госпіталізації. Тяжка тромбоцитопенія здатна викликати серйозні внутрішні кровотечі або крововиливи у слизові оболонки. Своєчасне виявлення мієлосупресії дозволяє онкологічній команді коригувати графік лікування, зменшувати дозування препаратів або призначати підтримуючі фактори росту, гарантуючи безпеку лікування та захищаючи пацієнтів від тяжких гематологічних ускладнень.

Мієлосупресію діагностують і відстежують за допомогою регулярного загального аналізу крові (ЗАК). Основні показники, що оцінюються, включають абсолютну кількість нейтрофілів (АКН) для визначення ризику інфекції, рівні гемоглобіну та гематокриту для оцінки анемії, а також кількість тромбоцитів для визначення ризику кровотеч. Іноді може виконуватися мікроскопія мазка периферичної крові для оцінки морфології клітин і виключення інших причин.

Мієлосупресія може розвинутися в будь-якого пацієнта, який отримує цитотоксичну хіміотерапію, променеву терапію на великі ділянки або трансплантацію стовбурових клітин. Вона особливо виражена під час лікування онкогематологічних патологій, включаючи гострий мієлоїдний лейкоз, гострий лімфобластний лейкоз, неходжкінські лімфоми та множинну мієлому, але також регулярно виникає у пацієнтів, які проходять лікування з приводу солідних пухлин, таких як рак молочної залози, легень, яєчників і шлунково-кишкового тракту.

Виражена мієлосупресія часто змушує лікарів знижувати дозу хіміотерапії, відкладати черговий курс або замінювати препарати, щоб дати кістковому мозку можливість відновитися. Підтримуючі заходи включають гранулоцитарні колонієстимулюючі фактори (G-CSF), такі як filgrastim, для прискорення відновлення нейтрофілів, препарати, що стимулюють еритропоез, або переливання еритроцитарної маси при вираженій анемії, а також профілактичні чи лікувальні трансфузії тромбоцитів для зниження ризику тяжких кровотеч під час глибокого падіння показників.