Нейтрофіл — служба швидкого реагування імунної системи

Нейтрофіли — це зернисті поліморфноядерні лейкоцити, що походять із мієлоїдних стовбурових клітин кісткового мозку. Завдяки сегментованому ядру та специфічним цитоплазматичним гранулам вони легко розпізнаються морфологічно і становлять від 50 до 70 відсотків усіх циркулюючих лейкоцитів у здорової дорослої людини. Їхня головна фізіологічна функція — швидкий хемотаксис, тобто спрямований рух у бік біохімічних сигналів, що надходять від мікроорганізмів або пошкоджених тканин.

Потрапляючи у вогнище інфекції, нейтрофіли знешкоджують патогени за допомогою кількох скоординованих механізмів. До них належать фагоцитоз, під час якого мікроби поглинаються та розщеплюються внутрішньоклітинними ферментами; утворення активних форм кисню шляхом респіраторного вибуху; а також вивільнення позаклітинних пасток нейтрофілів (NETs). Ці пастки є сіткоподібними структурами з хроматину й протимікробних білків, які затримують і нейтралізують позаклітинні патогени до того, як вони зможуть поширитися далі.

Під час лікування раку нейтрофіли слугують найважливішим індикатором функції кісткового мозку та стану імунітету. Багато методів протипухлинного лікування, включно з хіміотерапією та таргетними препаратами, тимчасово пригнічують активність кісткового мозку, знижуючи вироблення нейтрофілів. Постійний контроль їхнього рівня допомагає лікарям визначити, чи безпечно починати наступний цикл лікування, коли потрібна підтримувальна терапія і наскільки пацієнт уразливий до потенційно небезпечних інфекцій.

Стан пулу нейтрофілів оцінюють за допомогою стандартного розгорнутого аналізу крові з лейкоцитарною формулою. Цей аналіз показує як відсотковий вміст нейтрофілів серед усіх лейкоцитів, так і абсолютну кількість нейтрофілів (АКН). АКН розраховується шляхом множення загальної кількості лейкоцитів на частку зрілих (сегментоядерних) та незрілих (паличкоядерних) нейтрофілів, що слугує визначальним орієнтиром для прийняття онкологічних рішень.

Рівень нейтрофілів контролюють при всіх видах раку, які лікують методами системної терапії. Це має вирішальне значення при лейкозі, мієлодиспластичних синдромах і лімфомі, де аномальні клітини безпосередньо витісняють нормальне кровотворення в кістковому мозку. Також це вкрай важливо при солідних пухлинах — раку молочної залози, кишечника чи легень, коли застосовуються схеми лікування з мієлосупресивною дією.

Якщо кількість нейтрофілів суттєво зменшується, онкологи можуть застосувати синтетичні фактори росту, відомі як гранулоцитарні колонієстимулюючі фактори (G-CSF), наприклад filgrastim, щоб прискорити їхнє утворення в кістковому мозку. Лікарі також спираються на порогові значення АКН при складанні графіка хіміотерапії: якщо показники недостатні, лікування відкладають на короткий час для відновлення кісткового мозку, захищаючи людину від важких інфекційних ускладнень.